Якщо подивитись на людство у масштабі тисячоліть, то «мир» виявляється короткою паузою між війнами. Війна — не аномалія історії, а її базова температура. Люди завжди воювали: за територію, за віру, за ресурси, за власне уявлення про добро. І саме війна, а не мир, є нашим історичним стандартом.

Після Другої світової Європа забула про це. Вона створила собі ілюзію «вічного миру» — комфортну, технологічну, безпечну. Але цей мир був лише відкладеною війною, перенесеною на чужі континенти. Європейські країни продовжували воювати — просто не вдома. Африка, Азія, Латинська Америка стали місцями, де Європа виводила свої внутрішні конфлікти назовні, називаючи це колоніальними війнами, місіями стабілізації чи “захистом демократії”. Війна стала фоном, який уже не помічали.

Україна зірвала цю ілюзію. Ми повернули Європу до її справжнього стану — до реальності, у якій війна не десь, а тут. І саме тому Україна сьогодні — найбільш нормальна країна світу. Не тому, що ми цього хотіли, а тому, що ми опинилися у природному стані людства, який решта світу просто відмовилася визнавати.

Гучний голос війни

Війна — це не лише руйнування. Це також етичне очищення системи. Як організм при високій температурі позбувається вірусів, так суспільство через війну позбувається фальші, байдужості й аморальності. Вона показує, хто є хто, розділяє тих, хто здатен нести відповідальність, від тих, хто лише споживає чужу жертву.

Україна сьогодні — це дзеркало, у якому людство бачить своє справжнє обличчя. Ми живемо не в аномалії, а в історичній нормі. Просто решта світу занадто довго жила у теплій ванні колоніального спокою.

Ми — не країна війни. Ми — країна, яка не дозволила світу забути, що таке людська гідність, коли за неї треба платити власним життям.